***
Мы осенью таки похожи
хоть капельку на образ Божий.
Конечно, что не все, а так,
хоть кто-то. И крутой байрак,
как будто цЫган, черный, голый.
Убит в дубраве или спит.
А на равнине, по раздолью,
из степи перекатиполе
ягненком рыженьким бежит
к речушке, чтоб воды напиться.
А речка та его взяла
и в Днепр широкий понесла,
Днепр - дальше к морю, на край света.
Былинку море покатило
и бросило в чужом краю.
Пожалеешь, что она
одна на чужбине,
и пойдешь себе, грустя,
в рощу на равнине
Дует ветер, шепчет роща,
гнутся низко лозы,
думы душу обступают
и капают слезы.
Исповедаться захочется,
душу отворить.
И хочется... Боже,
как хочется жить.
И любить Твою правду,
целый свет обнять.
Если есть у тебя дом,
хорошо тебе, брат.
Пусть только
ребенок несмышленый
у тебя под кровом -
есть кому тебе
сказать слово.
Отгадает он веселые
думы твои.
Непорочными устами
Бог говорит.
А тебе, друг,
друг единый,
горе одинокому
да на чужбине.
Кто с тобой заговорит,
кто с улыбкой глянет?
Вокруг тебя
трупом бездыханным
изнуренная пустыня,
брошенная Богом…
с украинского перевел А.Пустогаров
***
Ми восени таки похожі
Хоч капельку на образ Божий,
Звичайне, що не всі, а так,
Хоч деякі.
Крутий байрак,
Неначе циган чорний, голий,
В діброві вбитий або спить.
А по долині, по роздоллі
Із степу перекотиполе
Рудим ягняточком біжить
До річечки собі напитись.
А річечка його взяла
Та в Дніпр широкий понесла,
А Дніпр у море, на край світа
Билину море покотило
Та й кинуло на чужині.
І жаль тобі її стане,
Малої билини.
Підеш собі зажурившись
Гаєм по долині,
Гай шепоче, гнуться лози
В яру при дорозі,
Думи душу осідають,
І капають сльози.
І хочеться сповідатись,
Серце розповити,
І хочеться... Боже милий!
Як хочеться жити,
І любити Твою правду,
І весь світ обняти!
Благо тобі, друже-брате,
Як є в тебе хата. /207/
Благо тобі, як у хаті
Є з ким розмовляти.
Хоч дитина немовляща,
І воно вгадає
Твої думи веселії...
Сам Бог розмовляє
Непорочними устами.
А тобі, мій одинокий,
Мій друже єдиний,
Горе тобі на чужині
Та на самотині.
Хто з тобою заговорить,
Привітає, гляне?..
Кругом тебе простяглася
Трупом бездиханним
Помарнілая пустиня,
Кинутая Богом.
(1849)