Из Василия Головецкого
***
Как будто моя жизнь стекает вниз
Росой по травам, по листам полыни.
А целый мир над пропастью повис,
Вибрирует на тонкой паутине.
Он встал на путь великих перемен,
Он весь дрожит в тревожном ожиданьи.
Он сам не знает, что несёт взамен
Привычным нам сомненьям и страданьям?
Мир на глазах становится иным -
Безликим, страшным, инородным.
В нем всё не так. Он стал уже чужим -
Нам неизвестным и от нас свободным.
Отыщем ли себя в нем - я и ты
И все мы? И что будет с нами?
В нем больше злобы или доброты?
Нас ждёт прощенье или холод ямы?
Креплюсь душою, глядя в небеса,
Молю, чтоб беды не случились...
Как в капельнице капает роса...
Двадцатый год,
Весна,
Коронавирус.
*****
Василь Головецький
Немов життя моє, стікає вниз
Роса ранкова по одній краплині.
Світ над якоюсь прірвою провис,
Вібрує на тоненькій волосині.
Світ – на порозі незліченних змін,
Увесь дрижить в тривожному чеканні.
Ще мить – і зовсім іншим стане він,
Іще ніким не баченим, незнаним.
Світ невмолимо на очах стає
Таким чужим, до краю непривітним,
В якому все не так, не так, як є
У нашому минаючому світі.
А що в нім відшукаєм я і ти,
І ми усі, і що стрясеться з нами?
Нам відомстить він – чи усе простить,
Які готує іспити і драми?
…Збираю сили. Кличу в небесах
Іще не вмерлу материнську віру.
Мов з крапельниці, скапує роса…
Двадцятий рік…
Весна…
Коронавірус…