Буває так ,плануєш поки не здійсненне,
Невимушено віриш у святе...
А потім факт так пробирає і стає все темне ,
І лиш надія світло ще дає..
Чому так важко крок зробити в тишу?
Чому так важко зважитись на те..
Що водночас ламає ,трохи зносить кришу,
Лиш точно знаєш -то моє ,таке моє..
Є страх ,яких поширює" голод" ,
Немов шукаєш дозу ,а не є,
Викручує ,знобить та і вбиває солод....
Запитуєш себе "чому не зміниш все...?"
Напевно мало поки духу ,
Зламать стереотип в собі,
Буває навіть втрата слуху ,
Але почуй ,що ти завжди в мені..!!!