що ж ти думав собі,
що чекатиме тебе одвічно?
серед злив і пітьми
лиш твої їй палатимуть очі?
їй не тре‘ було слів, щоб любити щоденно й щонічно,
і не треба нічого, щоб зараз забути твій почерк.
і тримала плотину очей, і з тобою боролась запекло,
і губилась у вирі бажань
утекти на чужий материк
як так вийшло, скажи,
що всі довбані
кола пекла
довелось їй пройти,
і вони
умістилися в рік.