Петро Засенко
Скільки цвіту розсипано долі,
Серце хмелем той цвіт напува...
Потолочено гречку у полі,
Де любов проходила жива.
Стежка та і тепер не забута,
І той дядько раптовий, мов птах...
“Ми нічого, ми... граємось тута”, -
Й засоромлені зникли в житах.
І полин, і запінена кашка,
І Петрів синьозорий батіг...
Не боялася ти, моя пташко,
Перейти за дитинства поріг.
Ой ви милі хвилини досвітні,
Ой солодкі літа молоді...
Розпускалися перси тендітні,
Як лілеї на чистій воді.
Хай на очі лягає затінок,
Хай у зимі зав’южує сніг –
Розростається пишний барвінок
Там, де схрещення наших доріг.
Ті світання в зеленим роздоллі
Ще насняться не раз і не два...
Потолочено гречку у полі,
Де любов побуяла жива.
ПЕРЕВОД
Ой, цветочки мои василёчки,
Опьянили вы сердце мое…
Здесь любви проводил я денёчки,
Здесь и нынче примято жнивьё.
И теперь еще помню дорожку
И прохожего взгляд у межи…
«Просто мы заблудились немножко...», -
И смутившись, исчезли во ржи.
Белой кашки цветущая пена,
Синеглазый цикорий, полынь…
Моей юности свет незабвенный,
Где прощались мы с детством своим.
Зорька ранняя утром разбудит
В том далёком и сладком году…
Твои нежные девичьи груди
Словно лилии в чистом пруду.
И пусть тени уже под глазами,
И зима подсыпает снежок –
Все цветёт пышным цветом барвинок
На скрещении наших дорог.
Те рассветы в зеленом раздолье
Ми припомним не раз и не два…
И ту стежку в укрывшем нас поле,
Где любовь вместе с нами прошла.