Зоя Тимошшенко
Ти знаєш, струни вже не так звучать високо.
Вже ноти - більше попід нотний ряд.
І світ сприймаю не таким вже гострим оком.
Проте життя ціную більше у стократ.
Тепер роки мої спресовані у днини.
А дні - спішать. Не зупиніть їх хід.
Стирається або карбується у пам’яті людини
Калейдоскоп мінливий, як пережитий світ.
Веселка днів вже не така грайлива.
З семи чіткішими стають два кольори –
Учора був сумний, сьогодні, навпаки, щасливий.
Холодна або тепла – дві річні пори.
Не нарікаю, не жаліюсь. Хай біжать річниці.
Щаслива з того, хто і що у мене є.
Є ти! А значить порох є в порохівницях.
До порошинки пересиплю у дитя своє.
Усе, що мені доля дарувала, –
Бажання, мудрість і наснагу до буття
Впродовж життя тобі передавала, -
Як досвід мого роду, збагачений моїм життям.
ПЕРЕВОД Г.Матросовой
Уж струны для меня звучат не звонко.
На нотном стане занят нижний ряд.
И в жизни я уже не та девчонка,
И время я ценю дороже во стократ.
Мои года мелькают, как недели,
В которых дни торопятся, бегут.
И остаются в памяти то пестрой каруселью,
То исчезают, словно не было их тут.
Их радуга уже не так красива.
И цвета вижу два, а раньше было семь.
Сегодня день был теплый и счастливый.
Вчерашний – был не радостный совсем.
Не жалуюсь. Проходят юбилеи.
А счастье в том, что у меня есть ты.
А значит, порох мой не отсыреет.
Тебе отдам заряд свой и мечты.
Все, что судьба мне щедро отпустила,
Что вдохновенье, мудрость мне дала,
Пусть даст тебе для жизни силы
Продолжить рода нашего дела.