Коли один,коли душа болить...
Коли кричить у горі знов без краю.
Коли без сліз...уміє сльози лить...
Своєю,-оті сльози я збираю.
І вдвічі важче,біль з нутра повзе.
Я дивлюсь в небо де птахи літають.
Я знаю,як воно...коли грезе...
З середини. Коли всі оминають.
Я знаю як. Я знаю і чому.
Тільки навіщо? Я не відаю від болю.
Та щиро...дуже щиро,-обніму.
Та ображати іншим не дозволю.
Коли один,а інколи одна...
Я розумію що підтримать варто.
Бо що самотність,то не є вина...
Бо серця біль,твого й мого,-не жарти.
(Понкратова.О.В.)