Когда садится алый день
За синий край земли,
Когда туман встает, и тень
Скрывает все вдали,
Тогда я мыслю в тишине
Про вечность и любовь,
И чей-то голос шепчет мне:
Не будешь счастлив вновь.
И я гляжу на небеса
С покорною душой,
Они свершали чудеса,
Но не для нас с тобой,
Не для ничтожного глупца,
Которому твой взгляд
Дороже будет до конца
Небесных всех наград.
1830 г Лермонтов М. Ю.
Коли сіда багряний день
За синій край землі,
Коли туман встає, і тінь
Скрива все в далинi,
Тоді я думаю в тишi
Про вічність і любов,
Шепоче голос там в менi:
Не будешь щасний знов.
Дивлюся я на небеса
З покірною душею,
Вони творили чудеса,
Та не для нас з тобою,
Не для нiкчемного дурня,
Якому погляд твiй
Дорожче буде до кінця
Небесних всiх призiв.