Я нишком ходжу пiд дощем
Бо це – природи сльози.
Свята земля тамує щем
І сердиться, як грози.
Я нишком дивлюсь на хмарки
І на креслаті клени.
Горобчик – воду п’є з руки
Набрану в лист зелений.
Я нишком тішусь від душі, –
Милуюсь як зростають трави.
Весь простір згорнутий в дощі…
Лиш відблиски заграви.
© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2020
06.05.2020
20:30
Всі права застережені. Будь-яке використання потребує письмової згоди автора.