Пошли мені мамо, спокій у серце.
З моєї душі зніми ти тягар.
Щоб очі не плакали вночі.
Щоб сум не картав душу мою.
Холодом серце моє здригає.
Сповиває сльоза тяжкий шлях.
Мамо, тебе донька благає.
Спокійну старість мені надійшли.
Серце не має спокій.
Душу стискає залізна рука.
Мов би каміння мені накладає.
Та тільки вночі, гірко плаче сльоза.
Питаєш чому заплакані очі?
Бо в груди лине сильніше все сум.
Та спокій відходе від мене.
Та тільки плачу вночі.
Доню, моя ти голубка,
не картай своє серце вночі.
Все мене, як яблуневий цвіт.
Під чадрою суму розквітне,
розкішно щастя твоє.
Бо щастя шукає, тебе вже давно.
В простір очі відкриє.
Та зніме з серця тягар.
Ласка та ніжність прийде.
Зігріє теплом розкішний твій дім.
Висохне око від суму та сліз.
Мамо, моє серце голос твій чує.
Воно в грудях б’ється тихіше.
Бо знає, то справжня материнська любов.
Я тебе люблю, дорогий мій спаситель.
Щирість до мене ти принесла.
Сонце засвіте яскравим промінням.
Відігріє душу мою.
Та спокій до серця полине.
Мамо, приходь до мене завжди.
Кожну хвилину, на тебе чекає донька.
Та спокій з тобою рідненька знайде.
Бо ти порадниця, моєї душі.