“Давня весна” Леся Українка
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло -
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: “Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна”.
Ни, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тесній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
1894 року
------------------------------
"Давняя весна" Леся Украинка
Была весна весёлой, щедрой, милой,
Лучом играла, сыпала цветы,
Она летела быстро, как стокрыла,
За ней летели птицы с высоты!
Всё ожило и всё загомонило -
Зелёный шум, весёлая луна!
Всё пело, и смеялось, и искрило,
А я болела, я была одна.
Я думала: “Весна для всех настала,
Подарки всем несёт теперь она,
Но дара для меня ей не достало,
Меня забыла светлая весна”.
Нет, не забыла! И в моём окошке
На ветках яблони увиделись цветки,
Листва зелёная встряхнулась осторожно,
Посыпались метелью лепестки.
И ветер прилетел, и в хате тесной
Про волю вешнюю он начал песню петь.
К нему взлетел и птичий звон чудесный,
И луг просил его к себе лететь.
Моя душа отныне не забудет
Того подарка, что весна дала;
И не было такой, да и не будет,
Как та весна, что за окном цвела. (Май 2020)