* * *
Ніколи ти моя і нічия не будеш.
От що манило так крізь літ печальних лет,
Крізь прірву марних днів, тягар яких не збудеш,
І ось чому я твій – прихильник і поет!
Тут є страшна печать знедоленості жінки.
За чарами – її збагнуть не стане сил,
Там дикий сплав світів, де Всесвіту частинка
Ридає і творить гармонію світил.
Ось захват мій і страх у тій вечірній залі.
Ось, бідна ти, чому в душі за тебе щем!
І очі ось чиї так дивно проводжали,
Не знаючи мене, не люблячи іще!
Сама собі закон – летиш, летиш ти мимо,
Десь до чужих сузірь, не знаючи орбіт,
А світ оцей тобі – лиш бура хмарка диму,
Де щось пече, болить, співає і горить!
І у заграві цій – твоя шалена жвавість…
Все – музика: ні зрад, ні щастя, ні імен…
В мелодії одній звучать і сум, і радість,
Та я люблю тебе: я сам такий, Кармен.
30.04.2020
Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока
***
Нет, никогда моей и ты ничьей не будешь.
Так вот что так влекло сквозь бездну грустных лет,
Сквозь бездну дней пустых, чье бремя не избудешь,
Вот почему я – твой поклонник и поэт!
Здесь страшная печать отверженности женской.
За прелесть дивную – постичь ее нет сил,
Там – дикий сплав миров, где часть души вселенской
Рыдает, исходя гармонией светил.
Вот мой восторг, мой страх в тот вечер в темном зале!
Вот, бедная, зачем тревожусь за тебя!
Вот чьи глаза меня так странно провожали,
Еще не угадав, не зная, не любя!
Сама себе закон – летишь, летишь ты мимо,
К созвездиям иным, не ведая орбит,
И этот мир тебе – лишь красный облак дыма,
Что где-то жжет, поет, тревожит и горит!
И в зареве его – твоя безумна младость…
Все музыка и свет: нет счастья, нет измен…
В мелодии одной звучат печаль и радость,
Но я люблю тебя: я сам такой, Кармен.
31.03.1914