Три втечі із мокшанських таборів,
Величний спротив, хоч і безнадійний.
Не думаю, щоб хтось ще так умів
Боротися, як він - Антін Олійник.
Наказ на розстріл вже тоді дали,
Коли такі накази не давали,
Нічого з ним зробити не могли,
Президіум для розстрілу зібрали.
Двадцятий вік, 67 й рік
Он комунізм, рукою вже подати,
Та є один маленький чоловік,
Якого необхідно розстріляти.
За те що Україну так любив,
Як гарний син свою єдину матір,
За те що не корився, скільки жив,
Злочинній владі підлих окупантів.
Героям Слава! Це якраз йому.
Немає монумента, навіть згадки.
Він переміг радянську ту тюрму,
Та вбитий був байдужістю нащадків.