Сперечалися якось, під вечір, у житі
Три стихії - повітря, води і вогню...
Хто із них головніший, важливіший в світі
Й перевагу потрібно надатати кому...
Тут нема що гадати, - сказало повітря,
Я вдихаю життя...значить я головне....
Сперечатися й далі, це діло не хитре,
Всім відомо - без мене все згине...помре....
А без мене...усе на землі тут зачахне ....
Не буває життя - де немає води...
Як проллюсь я дощем, усе квітне і пахне...
Без води (звісно всім) - не туди - не сюди...
Ні, це я головний...всім законам супроти,
Я запалюю серце любов'ю за мить...
І відомо усім, що живуть люди доти,
Доки вогнище в їхньому серці горить...
Розмовляли вони - то зухвало, то чемно...
Ось вже й місяць в вечірньому небі повис...
Сперечалися довго...та тільки даремно:
Бо ніяк не могли віднайти компроміс...
Застогнала земля ...всім єством задрижала...
Стрепенулися зорі у сірій імлі....
Головна, певно, я, - згодом сумно сказала,
Бо без мене життя не було б на землі...