Стукотить в вікна дощ...я стихію зстреножу...
Він, мов молот по серцю... ніяк не засну ..
Тож... візьму я в цю ніч і собі наворожу
Нескінченне кохання і вічну весну...
Наворожу собі я безхмарного неба
І ласкавого сонця в його синяві...
Наворожу собі - що жадаю...що треба ....
А я знаю, що треба для щастя мені...
Мені треба, щоб в серці розквітнули квіти,
І щоб вічна весна увійшла до душі,
Щоб у спеку мене обдував свіжий вітер,
І були, що смарагди, - мені спориші...
Щоб я в ніч споглядала в сріблястих люстерцях,
Зорепади трімкі в повінь місячних лун ....
Щоб чарівна і ніжна мелодія серця,
Таїною торкалась усіх моїх струн...
І щоб билося серце на вищих октавах,
І щоб тільки від щастя втирала сльозу,
І щоб коник - стрибун ранком пив спрагло в травах,
Мов коштовне вино, кришталеву росу..
Ще собі наворожу букетик конвалій,
І квітучі садки.... і погоду ясну....
Наворожу омріяне щастя....а далі -
Вся наповнена щастям, спокійно засну.......