Самотній промінчик гойдає легенько ліхтар...
Подумати тільки...як ніч нескінченно - безмежна...
А місяць - сивак зачіпився за обриси хмар...
Спотворена тінь виповзає у ніч обережно...
Розсипалось небо діряве смарагдами свіч,
А вітер північний змішав віддзеркалення звуків...
Холодним туманом сповитий, іде Хтось у ніч....
В безмежную ніч....у німу неминучу розлуку...
Промерзлії стогони, щойно, покинули дім ...
Погаслі віконця сльозу у мовчання маскують...
Ніхто не покличе...теплом не зігріє своїм...
Лиш краплі дощу, розбиваючись, слізно пліткують....
Холодні краплини сповзають за комір пальто...
Цей дощ нескінченний ...ці сльози...нема порятунку....
Він йде у пітьму....його біль не побаче ніхто....
Ніхто не пізнає ні душу його, ані думку....
Застряглі у горлі ридання почує лиш ніч....
Мені дуже жаль...та я біль його серця не струшу....
Його не врятуєш....він лине у світ потойбіч...
Ти вже не полегшиш нічим його бідную душу!!!