Наллю собі каву міцну в феліжанку,
(Люблю я гарячу...щоб зразу з вогню)...
Земля, ти прокинулась? ....Доброго ранку!!!
Прокинулась й я....а це значить - живу!
Та...це вже було....і ця кава, і ранок,
І смуток, що різав мене " на живу" ....
Завжди після ночі приходить світанок....
Прокинулась - добре ...це значить - живу...
Що ж... час не стоїть...бо нема йому спину...
А дні, мов сполохані коні біжать....
Сьогодні, мій краю, тебе я покину...
Пора у дорогу мені вирушать....
Тремтячу сльозу я легесенько витру
І знов, неохоче, валізу складу....
Мені побажай ти попутного вітру,
Щоб склалося в мене усе до ладу....
Дороги...дороги...не має ім краю....
Розлуки....розлуки...це дні у журбі...
Моя Україно, стражденний мій краю,
Я серце своє залишаю тобі....
Важкі і пекучі хвилини прощання...
Прощатися боляче завжди, чомусь....
Тобі, рідна Земле, даю обіцяння,
(якщо збереже у дорозі Ісус)
Що я повернусь....неодмінно - вернусь!!!