Ти чуєш, Небо?...О, безмежне Небо!
Я за межу ступити не боюсь...
Обійми прочини...Впаду до тебе...
Впусти мене туди, де мій Ісус...
Земне життя - одні поневіряння...
Хто підштовхнув мене на ці шляхи?
За що душі нестерпні ці страждання?
Чиї вона спокутує гріхи?
Я хочу знати...ким була ведома?
Хто був мені тут провідник душі?
Гне нижче до землі смертельна втома,
А поруч люди всі якісь чужі...
Туди-сюди снують квапливо люди....
Що роблю Я, між цих чужих людей?
Тут брат - не брат...тут ворожнеча всюди...
Душа болить сильніше, що не день...
А все довкола хитко й хаотично....
Замислююсь все більше відтепер:
В небесній сині буду жити вічно
З Царем душі! ...За мене Він помер!
Небесна синява...там Царство Бога...
Престол Господній...вічная краса!
Тепер чекаю лиш Його одного
І щастям у очах тремтить сльоза....
Безмежне Небо! ...Прочини обійми!
Я за межу ступити не боюсь....
Я на землі живу, неначе в приймах....
Впусти мене туди, де мій Ісус!!!