Дєвочкі, я помітила що усі, хто відгукнувся про роди, зараз без тат своїх діток. Це дуже шкода.
Ви усі знаєте мого молодшого сина Іллю. Він вчора дуже цікавився, що я роблю, тому він мій вопроснік і ваші послання читав. Спочатку собі, а потім Яні. Тому що Яна така дитина, що ніколи сама нічого не попросить. Буде «цікавитись» про себе, але виду не подасть. Але може то моє бачення.
Коли мені було років 15 я сказала своєму однокласникові, що планую мати п’ятеро дітей. Він здивувався і сказав, що це дуже трудно.
Так що дітей я планувала. Може то і був мій єдиний план…
Але коли я завагітніла вперше, то скоріше була не рада цьому, ніж рада. У мене була якась таблетка, яку мені дала якась «добра душа» в гуртожитку, мовляв, якщо захочеш зірвати вагітність, то випий її. Але я, як Аліса в Країні див, з підозрою ставлюсь до невідомих таблеток, тому я її не випила… І все ж таки випила…Вчора одна з вас написала «Зачаття було запланованим, але все одно неочікуваним» Ілля з Яною сміялися, тому що нещодавно перекладали японське ракуго про те, як дати ім’я новонародженій дитині, і треба було перекласти каламбур «важкі, але легкі пологи»
Так і я «не випила, але випила»…
Мені було 18 років. Уже тоді ми з чоловіком знали про календарний метод, яким я користувалася все життя. Кожного року я купляла маленький календарик, у якому кожного місяця відмічала квадратик. Так що, я знала з точністю дні зачаття своїх дітей, тому що то було кожного разу випадіння з «плану» цього метода. На жаль, я ні в першому ні у другому разі цих днів не записала, але досі пам’ятаю…Тоді я ще не знала про важливість дат і часу…Але своєму свій час.
Пам’ятаю, була зима. Лютий. Московський поїзд на Конотоп. Рельси. Засніжена дорога. Запах антонівки у передпокої. Суп на домашньому бульоні, який вміла готувати лише піч моєї мами Улі.
Кухня. Кімнатка батьків. Зала. Наша кімната. Високе ліжко з залізними бильцями. Був одинадцятий день циклу, і було неможна, але дуже хотілось. Ми це робили на підлозі. Зранку чоловік приніс тазік. Я підмилась. З піськи пахло цибулею. 11 день? – у розпачі вигукує чоловік.
З вагітності пам’ятаю лише, як одного дня блювала на обочині дороги. Якраз приїхав мій тато, а мене нудило при його їзді навіть не у вагітний час. Він якось дуже матиляв машиною раніш. Зараз вже краще водить, а може має кращі машини.
Щасливою не була, вагітності не усвідомлювала. Одного разу чоловік мене зі злості кинув на ліжко. Не для любощів. Сексу у ті дні не пам’ятаю. Пам’ятаю, як місяці на шостому пішли ми з ним гуляти. У якийсь момент відчула, що не маю сили йти. Це було у парку Тараса Григоровича біля Червоного корпусу. Він почав на мене кричати: «Нащо ти пішла? Як ми тепер повернемось?» Було страшно.
На п’ятому місяці було літо. У мене була практика у інституті фізіології у відділі серцевого кровообігу. На столі лежить собака. З неї стирчать трубки, по яких біжить кров. Стіни зеленіють. Мене проганяють. Я іду по коридорі сама. Мене мотиляє від стіни до стіни. Стеля кружиться.
Ще у мене було довге джинсове плаття з вишивкою. Я його тоді носила.
Пішла до лікаря на четвертому місяці. Лікар сварила, чого так пізно. Пам’ятаю як вона мені міряла живота. Живіт був великий. Вона спитала: «Може у вас буде двійня?»
На восьмому місяці на прийомі лікар виявила високий тиск і заперла мене у лікарню. Пам’ятаю мамочок, що лежали на збереженні. Попросила чоловіка, щоб забрав звідти. Сварили «Що я собі думаю?» Але була щаслива, що втікла.
Протипоказання до вагітності були: великий плод, тазове передлежання та високий ступінь міопії.
Рожала на своїй батьківщині у першому роддомі. По місцю проживання мала рожати у другому, але батьки домовились про цей. У другому роддомі окуліст написала: «Виключити другий період пологів». Мені сказала: «Рожай сама, вродиш» Потім ця ж окуліст прийшла по запрошенню у перший роддом, куди мене положили зарання, і написала «кесарський розтин».
Роди були планові шляхом кесарського розтину. Що таке роди, я не знаю.
В палаті зі мною лежала мама двох кесарят. Вона сказала, що живіт буде фартушком і це нормально для таких родів. Дитину мені принесли замотаною. Це був хлопчик. Я його розмотала, щоб подивитись, що воно таке. У нього були довгі бліді пальчики. Грудь він не взяв. Я на нього образилась. Прийшла педіатр і сказала, що дитя занадто спокійне, але можливо тому, що у нього спокійна мама. Потім вони його перестали приносити. Мені дали таблетку. Прийшла тьотя Люда Красілєнко і сказала «Галю, твоя дитина мертва». Я лежала під таблеткою і не могла поворухнутись. Я не могла проявляти ніяких емоцій, я лише думала, чому це сталось зі мною.
Приїхав мій чоловік з Києва. Він підійшов до вікна, був заплаканий. Мені було його дуже шкода.
Груди мені перев’язали, щоб молоко перегоріло. Живіт теж перев’язали складеним простирадлом.
Потім мене чистили. Мені було байдуже. Лікар сказав, що я молодець, але мені не було боляче.
Я лежала з катетером лазара у вені і слухала музику, що долинала. Сестра мені сказала, що то був Бортнянський. Це була збіса божественна музика.
Мене спитали, як я хочу назвати дитину. Сестра запропонувала назвати Адамом, але назвали Андрієм. Бо Андрій Первозванний.
Мені дуже захотілось жити. Я лежала і уявляла, як прекрасно я буду жити: плавати, танцювати, кохатись.
Коли я вийшла з лікарні світ здавався зовсім іншим наче з паралельної реальності. Я пам’ятаю змінений стан світу, небо. Мені було приємно бачити собор.
Я пила відвар з листя брусніки. Він був червоний і я думала про кров.