Біля ліжка, опівніч, присіла самотність навпочіпки...
Заглядає у очі...шукає своє відображення...
А мені би - терпляче знестИ її погляд і змОвчати,
Та чомусь захотілось на неї так справити враження...
- Не дивись...я - не ти...тож, давай, не дави мене жалістю...
Норовливу і владну мене не зачиниш, мов в'Язницю...
І тому сповіщаю тобі із великою радістю:
Помандрую в світа...а тебе прожену в ближчу п'ятницю...
Я не вірю у карму... для мене пусте - езотерика,
Бо людина сама вибирає для себе попутчика...
Заридала самотність...і трапилась в неї істерика...
(Видно в саму десятку...у саме їй серце я влучила)...
Певно, соромно стало...вся вкрилась червоними плямами...
А я мовила тихо: ну, все - хепі енд...допобачення!!!
Йшов на вулиці дощ...розбивавсь кришталевими краплями...
А самотність до ранку просила у мене пробачення...