Ніщо так не вбиває, як слова...
Ніщо не протвережує, як злива...
Та ніч для неї стала рокова...
Якби знаття - соломки б підстелила...
ВОНА була красива, мов весна...
І більше й більше квітла із роками...
ВІН ніжність дарував їй...а вона?
Вона його любила до нестями...
Любила - попри все - до немоти...
(так вміють з сотні тисяч раз кохати)))
В ту ніч прийшов до неї він за тим -
Давно важливе щось хотів сказати...
Поцілував...насупився : прости,
Забудь усе, що було поміж нами...
Чому поникла?....чи не знала ти -
Всі чоловіки в світі полігами...
Зізнатись мушу, хоч тебе це вб'є...
Затім...неначе камінь в серце кинув:
Пробач мені...я не любив тебе...
Я все життя любив свою дружину...
Їй лікарі робили ЕКГе,
А в голові щось стукало, мов молот:
Пробач мені...я не любив тебе...
А потім... знов провал...і холод...холод...
Стихало серце під прощальний блюз...
Коли душа вже йшла в обійми раю,
Кардіограма видала: ЛЮЮЮЮ...БЛЮЮЮ,
А губи шепотіли: ПО-МИ-РАЮ...