Пішла весна у мокрому плащі...
Та... дорікати їй за це нетреба...
Ми думали, що то ідуть дощі...
То не дощі - то плакало так небо!!!
Воно, безмежне, нині у журбі,
Ховає в хмарах свої очі сині
І плаче... плаче гірко:далебі,
ЛЮДИНА помирає у людині!
Природа знак дає нам, а проте,
Людина нищить все - не знає міри...
Що залишилось в ній іще святе?
На грудях хрест? І віра, що без віри?
В людей наскрізь промокло у душі,
Зникає десь краса... душевна врода...
Ви думаєте то ідуть дощі?
Ні! То ридає матінка-природа!!!