сам спокій вийшов із-за шафи
й запанував у напівтьмі,
але не так страшать нас жахи,
як ті мелодії німі…
ізнову жаль поза спиною
майнув з надломленим крилом,
де світло в унісон з гобоєм
схрестили шпаги з диким злом…
де ніч в обійми сон приймає
сміється місяць з бісенят,
а жах на панство зазіхає
і не страшить його стерня…
він підставляє нам свічадо,
де все навиворіт про нас…
начебто сіль кида з досади
в життєве варево весь час…
гірчить той спокій в пересолі,
лишає на губах жагу,
але з зорею мимоволі
вже видко сонечка вагу…
поволі маків цвіт і злато
світанку в коси запліта,
а роси падають стаккато
і геть від нас іде пітьма…
хмільні в росі розкішні трави,
джмелі виспівують своє
їм ні до чого зводи правил
претить їм все в окрузі зле…
а ми п’ємо той світ духмяний
яріють келихи з добром –
не передати все словами,
й не описати все пером…
*****
покой к нам вышел из-за шкафа
и воцарился в полутьме,
но не пугают нас так страхи,
как устрашает тишина…
вот снова жалость за спиною
скользит с надломанным крылом,
где свет в созвучии с гобоем
скрестили шпаги с диким злом…
где ночь в объятьях сон сжимает
смеётся месяц с бесенят,
а страх на панство посягает
и не страшит его стерня…
он подставляет нам зерцало,
где вверх ногами всё о нас,
как будто, солит он без жали
похлёбку жизни в сотый раз…
горчит покой тот в пересоле,
оставив жажду на губах,
но вот с зарёй /почти с престола/
сверкает солнце в небесах…
неспешно маков цвет и злато
вплетает зореньке в венок,
а росы падают стаккато
и прочь уходит тьмы поток…
хмельные в росах ранних травы
шмели поют всё о своём
и ни к чему им своды правил,
претит худое им во всём…
вкушаем, мир неподражаем,
бокалы полнятся вином –
не передать чудес словами,
не описать тот блеск пером…
11.07.2020