«Ритми-5» Леся Українка
…Ні! Я покорити її не здолаю,
Ту пісню безумну, що з туги повстала,
Ні маски не вмію накласти на неї,
Ні в ясну одежу убрати не можу, -
Б’є чорними крильми, мов хижая птиця,
І ранить, як тільки я хочу приборкать
Її силоміць. Гей, шаленая пісне!
І в кого вдалась ти така непокірна?
Дивись, я сміюсь, коли серце ридає,
І погляд, і голос мені покорились,
Я тиха, спокійна. А ти? – наче вітер!
Нема тобі впину. Тобі все одно,
Що, стрівши, вогонь доведеш до пожежі,
Що хвилі, спіткавши, розгониш до бурі,
Що темніЇ хмари в хаос помішаєш,
Що вбогу хатинку, останній притулок
Важкою лавиною скинеш в безодню, -
Тобі все одно! Той нехай собі плаче,
Хто іскру лишив на шляху необачний,
Хто човен непевній воді доручив,
Хто вийшов в дорогу темненької ночі,
Хто вбогу хатину, останній притулок,
Поставив високо над краєм безодні, -
Вдалась ти крилатою, мусиш летіть!
Так, вільна, вільна пісня! Я не знаю,
На щастя чи на горе тая воля,
Та я ще не скувала їй кайданів;
Не знаю я, де взять на них заліза
І на якім вогні вони куються.
Та певне вже – кувати не кувати,
А прийде час-година – розпадуться.
І стрепенеться визволена пісня,
І вирветься з неволі, як ридання,
Що довго стримане, притлумлене
Таїлось в темниці серця.
Не просить потіхи
Ви всі, що смутні, від такої пісні.
Нічого в ній лагідного нема.
Вона від туги й розпачу зродилась,
За скритий жаль вона помститись хоче
Вогнем, отрутою, мечем двусічним туги.
Коли вам страшно – геть ідіть з дороги!
Хай пролетить ся пісня одиноко,
Як вихор через море льодове.
Не треба їй нї сліз, ні спочування,
Їй треба тільки волі і простору.
Так божевільний волю здобуває,
Щоб гнатися на безвість до загину…
Летить безумна пісня – стережіться!
Бо жаль ваги не має, так, як смерть!
1.02.1901
«Ритмы-5» Леся Украинка
…Нет, покорить её я не пытаюсь,
Ту песнь безумную, что встала из печали,
И маски на неё я не надену,
В одежду яркую её я не украшу, -
Черны крыла, словно у хищной птицы,
И ранит, когда я обнять насильно
Её хочу. Ой, песнь моя шальная!
В кого ты удалась так непокорна?
Смотри: смеюсь, когда рыдает сердце,
И взгляд, и голос стали мне покорны,
И я тиха, спокойна. Ты? – Как ветер!
Нет удержу тебе. И всё одно,
Огонь ты, встретив, сделаешь пожаром,
С волной столкнувшись, ты поднимешь бурю
И тучи темные смешаешь в смутный хаос,
Убогий домик и приют последний
Лавиной тяжкой опрокинешь в бездну, -
И всё тебе одно! Пусть себе плачет,
Кто искру обронил, идя тропою,
Кто член доверил ненадёжным водам,
Кто вышел на дорогу тёмной ночью,
Кто домик бедный и приют последний
Поставил высоко над краем бездны, -
Ты удалась крылатой, так лети!
Да, песня вольная! Не знаю я, не знаю,
На счастье иль на горе эта воля,
Но я ещё оков ей не сковала:
Не знаю я, где взять для них железа,
И на каком огне они куются.
Уверена – ковать иль не ковать их,
Настанет час и время – распадутся.
Освободится песня, встрепенётся
И вырвется на волю, как рыданье,
Что долго сдержанным, подавленным томилось
В темнице сердца.
Не просите вы потехи,
Все, кто грустны от песни от подобной.
В ней ласкового ничего и нет.
Она отчаяньем и грустью рождена
И хочет отомстить за боль укрытую
Огнём и ядом, и мечом печали.
Если вам страшно – прочь с моей дороги!
Пусть песня пролетает одиноко,
Как вихрь через ледяное море!
Не нужно ей сочувствия и слёз,
Ей нужно только воли и простора.
Так сумасшедший волю добывает,
Чтоб мчаться в неизвестность на погибель.
Летит безумно песня – берегитесь!
Жаль, веса не имеет, так, как смерть. (15.07.2020)