Леся Українка
Ой, здається – не журюся, таки ж я не рада,
Чогось мені тяжко-важко, на серці досада.
Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя,
Зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя;
А я той цвіт позриваю та сплету віночка,
Кину його, червоного, в воду до поточка:
Пливи, пливи, мій віночку, до самого моря,
Може, буря тебе втопить, чи не збудусь горя.
Ой розбила вінка буря, таки ж не втопила,
А від нього синя хвиля геть почервоніла.
Гірка вода в синім морі, гірко її пити;
Чом я свою досадоньку не можу втопити?
Буркут, 20.08.1901
---------------------------------------------------------
Леся Украинка
Ой, сдаётся, не грущу я, только и не рада.
Что-то очень тяжело мне, на сердце досада.
Ой, я брошу ту досаду да на бездорожье,
Ой, досадонька взошла маками над рожью.
Те цветы я посрываю и сплету веночек,
Брошу, маленький, его да в речной поточек:
Ты плыви, веночек мой, до самого моря,
Может, ты утонешь в бурю, и я сбуду горе.
Ой, венок разбила буря, но не утопила,
А волна синела раньше – красным запестрила.
В синем море воды горьки, пить бы горько было;
Что ж досадоньку свою я всё ж не утопила? (17.07.2020)