У тебе в долонях засмаглі вишні.
Я з тобою втілююсь кращим, вправнішим, вищим.
Я з тобою вдячно горнусь до неба.
Ніби витяг з колоди джокера, і більш мені ніц не треба.
У тебе сорочка з синього льону.
Я тримаю тебе на дотиках, доки надворі мигтять неони.
Ти мене вимислила, вичислила, вимолила.
Наче всі смертні, а ти існувала завше. І наче зі мною бУла.
Дощ інтимно лягає на голу бруківку.
Ти пестиш мої загрубілі долоні, спомини, мрії. Долівку
встилаєш сонцем, пахощами - собою.
Я з тобой - непереможний, перед натовпом, зграєю, юрбою,
перед долею та цілісіньким світом.
Народився наче вже в сорочці, усміхнений, зіллям вмитий.
Де вродила така багатовідсоткова суміжність?
Я закоханий в твої вуста, твою мову, твого Бога.
І твою ніжність.
Липень 2020