Давним-давно, коли в страшнім полоні,
Жив Богом вибраний нарід,
В прекрасному палаці в Вавілоні,
Жив парубок на ймення Даніїл.
Та жив він не у скруті і не в тузі,
Мав і посаду, й владу і дохід,
А також мав трьох вірних друзів,
Що гидких ідолів обходили в обхід.
Сідарах, Місах і Авденаго їхнє ймення,
Й Господь їх мудрістю і знанням наділив.
А ті любили й славили щоденно,
Того, Хто їх за вірність возлюбив.
І довго б так тривало Один Бог зна,
Але один негідник і тиран,
Із злата собі вилив грандіозний
Й огидний Богу істукан.
Й велів щоб кожен в царстві на коліна,
Став перед ним і голосно ридав
Йому хвалу, моління й поклоніння,
Наче живому Богу воздавав.
А коли хтось на це не піде,
Не схилить перед ним коліна й плечі
Буде у синім пламені горіти,
Страшної вогненної печі.
Відмовились ті хлопці від такого,
Сказавши лиш коротку річ:
«Ми поклоняємось одному Богу,
І якщо треба з Ним підем у піч»!
Не став чекать Навуходоносор,
І кинув бідних хлопців у вогонь,
Той, хто любив злочинства і терор,
Убивства не лишився осторонь.
Але того, на що надію мали,
Зловіснії безбожники халдеї,
Не відбулось, не сталось, як чекали.
Не погоріли в печі тій юудеї.
Ходили серед полумяних язиків,
І говорили з Кимось невідомим,
І коли навіть одяг їх вцілів,
Злякався цар їх й відпустив додому.
Та Хто ж То був з юдеями в вогні?
Ким же була четвертая людина?
Кажу вам, що Писання Каже: ні,
Ми Божого побачили там Сина.
Прекрасна ця історія свята
Нехай послужить нам на збудування,
Коли здається що усе не так,
Віра в Ісуса лишиться надбанням.
Коли гориш ти в вогняній печі,
Ти з праведної не звертай дороги.
Не ремствуй, не ридай і не кричи,
Бо це твій шанс узріти Бога.
Бо коли ти в своїй печі занемогти,
Від жару того й попелу готовий,
Він завжди поряд щоб допомогти,
Своїм натхненним вічним Словом,
Жертвою крові й силою любові.