занадто сліз вже, Матінко-природо,
занадто сліз…
бо може сонце викаже з нагоди
безмірний хист,
а там жита, мов золотаве море,
волошок зір
зігріють душу та відринуть горе
в бездонний вир…
не вперше реагують дощ та вітер
на дивний мент,
коли ізнов п’янкі чарують квіти,
та сонця вщерть,
де чемна ніч ховає поза скелі
коралі рос,
а день ясний вже їх збирає в жмені,
як мікрокосм…
занадто сліз, дурниць занадто й болі,
шепоче степ…
чи то стомився день, чи ніч прозора
прасує креп,
щоб вийшов добрий крій для чудо-сукні
на радість всім,
та, щоб були, як свято, наші будні,
і лився спів
душі, що здобула карт-бланш свободи
й безкрайність мрій…
змивають втому з неї чисті води
і тінь зневір…
30.07.2020
художник Олеся Вакуленко