Криниці розповзлись південним степом,
ще й на десятки метрів вглибину!
У кожної на дні шматочок неба
свою якусь ховає таїну.
Про тих, колись що викопав те диво
чи із каміння стіни мурував
і не чекав дощу, не те що зливи,
а щедро все довкілля напував.
І чумакам до солі вистачало,
і козакам ставало на куліш,
як південь захищали від навали…
Тут не один напився вволю кіш!
А ще діди волів своїх поїли,
коли поля орали під жита,
і вороним батьків давали сили
у вогняні минувшини літа…
Біжить доба, спливло часу немало,
і майже не лишилося води,
та як би прикро часом не бувало –
це нашої історії сліди…
01.08.2020