Старіємо...
Не той вже вигин тіл,
Вже присідання і згинання - з "охами",
Послаблюється слух, сідає зір...
Ще й осінь в двері стукає непрохано!
Старіємо...
Та не збагнуть ніяк:
Чому ж ота душа у нас не стариться?
Їй подавай гопак і кроков'як,
Бо молода вона про вік "не париться".
Старіємо...
В очах не той вже блиск...
У дзеркалі - (ох! - краще промовчати)...
То тут, то там штригне, то скаче тиск,
А ти ще й намагаєшся пручатись.
Старіємо...
І більше день від дня,
Не полишаєм рідного "гніздечка"...
Пігулки завжди поруч, (мов рідня)
І косметичка - вже стає - аптечка.
Старіємо...
Уранці - з трав відвар,
Квітковий чай... салатик замість сала,
Бо...як колись сказав Хайям Омар:
Голодним будь - ніж їсти що попало;
Старіємо...
Вже близиться межа.
Яку переступаємо трагічно...
Старіє тіло... Молода душа...
Це поєднання є якесь комічне...
Старіємо...
Дай, Бог, дожить до зим!
(дарма, що за кутом чекає паліця)...
Старіємо...
Однак, радіймо ТИМ!!! ;
Бо не усім дісталося зістариться...