Під каменем гранітного хреста,
Як стихне стогін камерної ноти,
Чи зможу взяти ще тоді акорди,
Щоб захлинулась тиша гробова?
Всі почуття діставши з глибини,
Поєднуючись з вічністю в молитві,
Душею проридать, щоб на пюпітрі
Лишився слід чарлений тишини.
А потім, захлинаючись слізьми,
Вуста стиснувши, розкидати ноти
Й почути голос:Хто,Людино,Хто ти?
Щоб турбувати темряву пітьми?
Промовлю:це ж,бо,я... земне дитя,
Це я отак кричу у порожнечу!
Я повернулась щойно із предтечі,
Для вічного у вічності життя.
Це повернулась, Бог, душа твоя,
Що на землі об скелі рим розбившись,
А може навіть ще не народившись,
Для когось вже відразу вмерла я...