Розтанули в безмежжя силуети,
згубилися у мареві світань…
Вже серце не питає більше:
– Де ти?
Пізнало непотрібність запитань.
Складає літечко нові сюжети,
дарує щастя дивних вечорів…
Душа ночами не страждає:
– Де ти?
Є почуттям терпіння і поріг.
Були розмови і свої секрети,
любові ненаситність і жага…
Спустілі руки не шукають:
– Де ти?
Є всьому справжня цінність і вага.
В зелених травах губляться ранети,
збираю в кошик на духмяний джем.
Не поцікавився ні разу:
– Де ти?..
Я там, де ми. Але без тебе… вже.