Те, що пішло, уже не повернеться...
Життя, неначе сполох, промайне...
І шурхіт листопаду й стукіт серця -
Усе мине....усе колись мине...
Дивлюся в тебе, ніби у люстерце,
А в голові витає рій думок...
Закрию очі...тільки кляте серце
Ніяк не зачинити на замок ...
В твоїх очах шукаю краплю літа,
А там така невистигла печаль,
Бо ніжність задарма була пролита
На інших...
Як тепер нестерпно жаль...
У юність ти для мене був Орфеєм ...
Для тебе я була найкраща всіх...
Я божевілля пристрасті твоєї,
Ти перший мій цілунок...перший гріх...
Ми наше небо навпіл поділили...
Навіщо ж летимо в обійми знов?
А може це нам просто Янгол білий,
Вернути хоче втрачену любов?
Яка блукала у пітьмі світами
І, попри все, шукала з нами стріч...
Коханий мій, а що ж, бо, буде з нами,
Коли скінчиться ця зіркова ніч?
Коли зіркова наша ніч минеться
Ми розійдемось знову, мов чужі...
Я не почую шепіт твого серця...
Ти не почуєш крик в моїй душі...