Месяц, в котором умрешь - он набух
светом, последним теплом и тоской -
ночью над тихо текущей рекой.
Горек горящих торфянников дух.
Он - без вины и боязни он без.
Месяц отрывистый, краткий такой.
В воздухе гулко, как в мастерской,
небо, как зверь, набирает вес.
В августе так: речная вода
черная, будто бы мокрый уголь,
несет тишину, держа ее туго,
речь возникает почти без труда.
Словно полет в путь собравшихся птиц
ровное оберегаешь звучанье,
месяц отваги и месяц прощанья,
месяц прорыва границ.
Месяц, когда подымается дым,
соединяя небо и воды
духом зрелости или свободы,
духом всех будущих зим.
Эти слова из костров над рекой,
из-под воды, прорывая теченье,
тронут тебя - напрямик, откровенно
и загорятся вместе с тобой.
Месяц, когда созревает огонь,
месяц, когда нагреваются травы
и через реки легки переправы.
По-летнему теплая ее ладонь.
c украинского перевел А.Пустогаров
+ + +
Серпень – місяць, в якому помреш,
ставши вночі над повільним річищем.
Світ видається теплим, уривчастим,
з духом гірким торф’яних пожеж.
В серпні не буде провини й страху,
а буде так, як буває в серпні –
в повітрі просторо, ніби в майстерні,
небо, мов звір, добирає вагу.
Буде так: вода річкова –
чорна, наче мокре вугілля,
прокачує тишу, й найменші зусилля
твої перетворюються на слова.
І говориш, і стережеш,
борониш слів рівне звучання.
Місяць невидимого втручання.
Місяць відваги й перейдених меж.
Місяць, коли постають дими,
поєднуючи небеса і води
духом стиглості і свободи,
духом перших ознак зими.
Коли слова з серпневих багать,
з рік, які прорізають поверхню
торкають тебе – натруджено, зверхньо,
разом із тобою горять, горять.
Місяць, коли виростають вогні.
Місяць, коли нагріваються стебла.
Рука її – ще по-літньому тепла.
Пісок збивається на мілині.