Вечір знову проходить мовчки -
наче вперше побачив нас.
Ти не вмієш прийти назавжди,
я не вмію спиняти час.
Ти не хочеш казати правду -
бо я хочу її не таку.
Я лиш знаю, що хочу щастя
і на тебе схожу дочку.
Ти не любиш розмов про майбутнє,
краще жити сьогоднішнім днем.
Я на все закриваю очі,
тільки серце палає вогнем...
- Хай усе мимо нас, що кому ми повинні?
Лиш на хвильку іще обійми і не йди...
Я не хочу туди, де стирає сліди
час, приречений до самоти!..
Ми не збудемось - не обіцяли.
Подарунки чекають слухняних.
Не були й не жили, а грались
іменами чужих коханих.
Я дивлюся у згаслий екран,
сірі вікна, порожні люди.
Так зудять не почуті слова,
недосказані, незабуті.
Там залишусь з тобою не я.
В нелюбові немає винних.
Я для тебе жила одним днем,
а ти мій зупинив годинник.