Я полювати вовків відпускаю
У найчорнішу безмісячну ніч.
Той, хто раптово їх зустрічає,
іноді гине, а іноді - ні...
Я відлітати птахам дозволяю
У найбезхмарнішу ясну блакить,
Ті, хто у небі їх зустрічає,
Можуть осліпнуть, а можуть прозріть...
Плавати безлічі риб випускаю
У непідкорених вод океан.
Ті, хто у хвилях їх зустрічає,
Піде на дно або випливе сам...
Я дивні квіти на клумбі плекаю:
їх аромат чудні зміни несе.
Ті, хто приходить і квіти зриває,
мають, що хочуть, або втратять все...
Я негасиме полум'я маю:
вітрИ не задмуть, не затопить дощем.
Шлях освіщає, серця зігріває
та без любові - все випалить вщент...
Власну дорогу невпинно долаю,
хоч вона й довша мільйонів життів.
І, наче Фенікс, згораю й рождаюсь,
йдучи на поклик своєї Душі.