Бідніє неба голуба блакить...
Минає літо...літечко минає...
Спини мене... і сам спинись на мить:
Поглянь, як серпень трави вижинає.
Як щедро роздає свої плоди
І кропить жовтим листячко зелене.
Спини мене... спинись... і відлюби
Так, як ніколи не любив до мене!
Нам в літо вже не буде вороття:
Готує осінь мідь нам і рубіни.
Минає літо... літо і життя...
Життя минає... а воно - єдине!!!
І в ньому неповторна кожна мить:
Дощі і сонця... хмари і блакиті.
Спини мене... спинись... хай, спиним мить,
Щоб спити неповторність цеї миті.
Ще кілька днів і літо відлетить...
Спинись... задумайсь, як усе минучо.
Давай вдихнем цю невідтворну мить,
Немов востаннє... Спрагло і Жагучо!