Блуждает осень. Тишиною
Голубизна очей горит.
В садах под ветра синевою
Багряный плащ её шумит.
Она метёт легко аллеи,
Где золото листвы падёт,
И густогривый конь за нею
На чёрном поводке идёт.
Уж иней на цветах - не росы,
Недалеко уже до дня,
Как сядет осень желтокоса
На черногривого коня.
Впоследок глянет на аллеи,
В дыханьи голода, беды,
И в даль поедет... А за нею
Снег будет заметать следы.
Блукає осінь. Безгомінням
цвіте її очей блакить,
і у садах під вітром синім
багняний плащ її шумить.
Вона мете сумні алеї,
де пада золото руде,
і важкогривий кінь за нею
на чорнім поводі іде.
Вже на квітках іней — не роси,
і недалеко вже до дня,
як сяде осінь жовтокоса
на чорногривого коня,
востаннє гляне на алеї
в диханні голоду й біди
і в даль поїде… А за нею
сніг замітатиме сліди…
Иллюстрация: картина Ивана Марчука