Перевод стихотворения Лины Костенко
Я брошу всё. Я верю в километры —
обветренные, задохнувшиеся, злые.
Их много есть у матушки Деметры,
той, что была богинею земли.
О, размотай пути ты мне, богиня!
Куда глаза глядят я от себя сбегу.
Спасай меня, спаси меня, ведь гибнет
моя душа, заглядевшаяся в другую.
Так нежно, беззащитно так, так преданно,
так вопреки столь трезвому уму.
Спаси меня разлукой, отдалением, —
ни вспоминания с собою не возьму.
В горьких оазисах из солнечной из цедры,
где громы держат ливни в рукаве,
где только вёрсты, деревянные зебры,
пасутся в пылью запорошенной траве, —
пусть будет степь, пусть будут лес и горы,
и пусть взорвётся твоя земная лють,
когда недобрые на око семафоры
дорогу мне печалью перельют!
Оригинал
Я кину все. Я вірю в кілометри —
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине
моя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю,—
ні спогаду з собою не візьму.
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,—
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!