Не спить моє гаряче серце,
карбує відлік часоплин
кристалами незримих терцій
в густому мороці хвилин…
У час примарний поторочі,
у пору візій машкари,
не можу я зімкнути очі
цієї ранньої пори…
Воно чекає промінь сонця,
уперто линучи на схід,
немовби схимника-афонця,
щоб розтопити туги лід…
Щоб потонути у заграві,
у танці сяйва і яси,
і розчинитися у каві
зі смаком ніжної роси.
Не спить моє гаряче серце,
душі виблискує свіча –
звитягу у шаленім герці
ясить здобути без меча…
27.08.2020