Откудрявилась дымка иллюзий усталых,
Тишиной летних сумерек воздух дрожит,
Лабиринтами снов, тысчегранным кристаллом
В мой встревоженный мир то мгновенье глядит,
Что любуется вечным, прекрасным и сущим,
Тянет разум спуститься с пустынных вершин
И вливается в голос, к отваге зовущий:
"Цель - шагнуть дальше страха, себя и седин,
Не сдаваться нахально-слепому теченью,
Пусть хоть бешеной бурей пороги собьёт..."
Я отмечена светом, обласкана тенью,
И ломаются зубы о сердце моё.
Ты надежду оставь обретения рая,
А мертвящей тоски силуэтом застынь.
Кто же справится, если, мечту предавая,
Собираешься снова проигрывать жизнь?
Общий след добровольного выбора боли
Не поманит несбывшимся за горизонт,
А на пустоши памятной дикого поля
Дом покинутых свежей лозой обрастёт.
1.01.2015
………………………………………………………….
Невтіленому
Відблакитнився дим застарілих ілюзій,
У стривожених сутінках літо тремтить.
Десь за обрієм снів, на безлюдному лузі,
Споглядає на мене одвічна та мить,
Що милується справжнім, прекрасним і вічним,
Кличе пам’ять віддатись принадності змін,
І утримує знак на хисткому узбіччі:
«Йти завжди – далі страху, себе та сивин».
Не здаюся нахабству осліплого плину.
Нехай буря скажена пороги зіб’є –
Я відмічена світлом і пещена тінню,
І ламаються зуби об серце моє.
Ти облиш сподівання наступної дії,
Серед мороку мертвої туги завмри.
Хто ж зарадить, якщо, покидаючи мрію,
Повертаєшся знов до нещадної гри?
Перехрещені долі біг часу стирає,
Все невтілене рушить поволі за ним,
А у полі покинутих, десь біля краю,
Заростатиме стрімко спустошений дім.
Ніч з 13 на 14.08.2014