Моє серце, не плач...хай тобі не болить,
Що настали осіннії дні...
Пролетіло життя, мов сполохана мить,
Наче вершник на білім коні...
Не жалкуй ні за чим...все у світі є тлін...
Все зітліє...і осені мідь...
Подивись, як листок зачіпився за тин
І, напевно, від страху тремтить...
Небо близько землі...вітер дме перемін,
Та не хлюпай, ріднесеньке...цить!
Нам під силу іще клином вибити клин,
Доки вогнище наше горить...
Ми ще можем надіятись...вірить...любить...
Не доречні для нас маяття...
Процвісти і померти - для всесвіту - мить...
Для людини - то ціле життя...
Не прожити без віри нам в світі ні дня...
Віра - крок є у вічне життя...
А все інше, то просто мілка маячня,
Задаремні хвилини буття...
Зрозумій, моє серце маленьке пташа,
Часу ми не зупинимо плин...
В цьому світі нетлінна лиш тільки душа...
Ми ж з тобою в майбутньому - тлін...
Тож...давай ми зіп'ємо цю осінь сповна,
Доки стукіт в тобі не затих...
По маленькій краплині...до самого дна...
Крапля осені - видих - і вдих...