Уже пригнали череду.
Сховалось сонечко за хати.
До милої я знову йду,
Прошу її: «Давай мовчати…
Набрид мені словесний лиск,
Який блищить, як хвіст павиний.
Мені ти мовчки усміхнись -
Хай усміх твій до мене лине.
З твоїх очей я п’ю дурман,
П’янкий, аж шаленіє розум, -
І нас окутує туман,
І на траву сідають роси.
І нас обох, без жодних слів,
Навчить кохання чарам знову.
І чути поцілунків спів
Та пальців жадібних розмову.
Мовчати будемо всю ніч,
Всю ніч – до самого світання:
Нехай звучить лиш тиші річ –
Не любить зайвих слів кохання!
Коли досягне ніч межі,
І небосхил зоря осяє,
Ти пошепки мені скажи
Три слова: «Я тебе кохаю…»