(байка)
З’явилася Картопля із землі,
Де літо все вона зростала й зріла.
Сиділа весь той час там у імлі,
Коли ж себе узріла – то зраділа:
– Я у землі не бачила себе –
Там темрява завжди, там навіть лячно,
Там душу страх весь час шкребе…
Тому, хто викопав мене, я вдячна!
Земля була мені – мов монастир,
Сидіти в ній красуні – мало честі…
А подивіться ви на мій мундир –
В таких працюють тільки в міністерстві!
Промовив підлабузливо Буряк
І навіть став у позу урочисту:
– Мундир Вам до лиця – це дійсно так!
В такому можна бути і міністром!
Та Той, хто викопав, мав інший план:
– Зварю тебе, Картопля, я в мундирі.
Твій кабінет тепер – оцей казан
І, ненадовго теж, - твоя квартира…
Чекав я ціле літо цього дня,
Посмакувати мріяв я тобою…
Жахнувся, як мундира з неї зняв,
Бо та Картопля вся була гнилою!
Був кабінет новИй їй в смітнику –
Туди пішла Картопля, а не в страву…
Мораль-пораду слухайте таку:
Цінуйте не мундир – цінуйте справи.
15.09.2020 р.