Дні стоять полохливі
у прощальній красі.
Лаской ніжною хвилі.
Виднокраї в росі.
З попід хмари лелеки
на прощання крилом.
Та до рідної мекки –
на вербу за вікном
Їм вертати не скоро –
ще сніги і сніги.
Осінь з біллю, з докором
з літа тягне борги:
То тепла копійчину,
шмат блакиті небес,
І скорочує днину,
наче відстань прогрес.
Днина повниться ділом,
спілкування теплом-
Жовтоквітчатим димом
осінь попід вікном.