Чарівно в тиші линули слова,
у келиху іскрилося мартіні…
Ти сяяла мов квітка польова,
зітхала тихо скрипка Паганіні.
А час стікав краплинами хвилин
по склу буття у дощову погоду.
Осіннім вітром линув часоплин,
і відтіняв твою небесну вроду.
В розпущене волосся до плечей
вплітались звуки зірково;го джазу…
Космічний погляд лагідних очей
на відстані доводив до екстазу!
28.09.2020