дзвенять сади, мов золоті бандури,
за обрій злотожеврий зринув сум,
де хмари бородаті в партітурі,
а боса осінь – відбиток парсун…
пожовкло листя, як совині очі,
а вечір лічить зорі /навмання/
де місяць знову сріблом заблискоче,
де міддю відлива суха стерня…
тут соняшник давно кохає сонце,
прийшло з золотолистям забуття,
а сиві хмари, ніби охоронці,
збирають по окрузі каяття…
вдивляються в багряні сни зажури
та крізь акорди дощових тіней,
за гріх сприймають відгуки цезури,
погожі дні останні – за єлей…
30.09.2020