Ой, наковталась же я попелу і сліз…
Так тяжко, ніби з неба впала брила.
Загинув ліс, мій неповторний ліс,
І все, що так у ньому я любила.
В повітрі - присмак згарища гіркий.
І не збагнеш: чи здалеку – чи ближче.
Він тліє, але вже не говіркий -
тепер там тихе чорне кладовище.
І, мабуть, скоро - вирубані вщент,
красуні-сосни, схожі на вугілля –
хтось розпродасть, як хмиз. І, може, ще
зігріється від них чиясь будівля.
Були-гули, тяглися до небес -
стрункі, привітні, з теплою корою...
Не уявляю, як я буду без.
Мій другий дім - спалили, наче Трою.