(байка)
Лежав на сонці Кіт і грів живіт –
Заняття це, скажу я вам, не цяцька!
Коту вважався раєм цілий світ,
Та загарчало в животі зненацька.
Тому, під муркіт свій, міркує Кіт,
Бо був він філософської натури:
– Це, мабуть, голод передав привіт.
Хоч він і голод, але все ж – культурний…
Пора обіду, мабуть, настає, –
Кіт здогадався й далі метикує. –
В ставку тут недалеко риба є –
Я за версту цю рибу нюхом чую.
Тож рибки з’їм – і голод пропаде…
Щось прохавкнув з обідом я сьогодні…
Кіт лапу в воду:
– Де ти, рибо, де?
Стрибай на берег – дуже я голодний!
Та не стрибають карасі з води –
Навіщо це їм? Їм цього не треба…
Від злості казна-що Кіт городив:
– Хіба це риба? Тільки луска й ребра…
На м’ясо й жир наклали там табу.
Не стану їсти це й за нагороду!..
Насправді ж Кіт лінивим дуже був,
А ще води боїться ця порода.
Хотілося Коту для шлунку насолод
Й нічого не робити особисто…
Мораль-прислів’я склав про це народ:
Щоб рибку їсти, треба в воду лізти.
30.10.2020 р.