Я бачу день, що рюмсає зі схлипом,
Неначе вперте і розбещене маля,
Такий собі маніпулятор і фіґляр,
Мій спокій зранку заражає грипом.
Стає немилим, звісно, дощ небесний,
Граки страхів перевернули світ дерев.
Де кожен горло не жаліючи дере,
Зібравши жадібно колишні весни.
«Ти наш», «ти наш», доволі ясно чую,
Нагода випала зробити коло й квит!
Душа у п’ятки, щит дарує Яровит,
Хоч нитки срібла щось лихе віщують.
Це сон, чи ява, чи момент гіпнозу?
Хто розібрати має цей потік рясний?
Остання крапля в дії, дощ нахабно зник,
Пішовши геть, до іншого прогнозу.
22:32, 31.10.2020 рік.
Зображення: https://avavatar.ru